Новини

    «Життя – мов спалах»

    Війна- це жах!

    Війна – це руйнація!

    Війна – це смерть!

    Офіційно її немає, та вона поруч щодня. Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна. Хтось бере у руки зброю і йде захищати рідну землю, хтось допомагає фізично, фінансово, а хтось морально. У прагненні підтримати наших відважних воїнів єднаються і дорослі, і діти.

    Не залишаються осторонь і учні та педагогічний колектив  НВК:СЗШ І-ІІІ ст.-гімназії м. Гайсина.  Благодійні акції зі збору речей та продуктів стали традиційними у навчальному закладі. Постійно діє військова пошта, через яку учні передають воїнам АТО сотні листів та малюнків. Бо кажуть, що саме вони зігрівають серця нашим бійцям та підтримують у найважчі хвилини військових буднів.

    Та, на жаль, багатьом тим, хто, не задумуючись, пішов боронити кордони нашої  держави, не судилося повернутися живими. Вони полягли навіки. Серед них і випускник нашої школи  Станіслав Менюк.

     



        І найвищою нагородою для нього тепер є пам'ять! Наша пам'ять! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву..

      9 лютого  Стасу виповнилося б 25 років..    Це найкращий час для кожної людини. Час досягнень, сподівань, час підбиття перших підсумків на життєвому шляху. Друзі, феєрверки, святковий торт… Можливо, саме про такий ювілей мріяв колись хлопець. Та не судилося. Сьогодні, замість свічок на іменинному торті, мерехтить лампадка поряд зі світлиною, на якій чорніє траурна стрічка. А замість феєрверків та веселого застілля - вахта пам'яті  у шкільному коридорі.


      Стаса  Менюка пам’ятають як активного учасника шкільного життя, чуйного друга, справедливого товариша.

      Станіслав став тим, ким бажав стати, він завжди здобував перемоги, ним пишаються всі, хто його знав, а особливо   батьки – найрідніші для нього люди, від яких він почерпнув перші уроки добра, любові, людяності.

    Від мами, Людмили Анатоліївни, Стас перейняв організаторські здібності і, так би мовити, жіночі таланти: шив одяг лялькам, в’язав макраме, вишивав. У десять років виборов свою першу медаль за картину в конкурсі з різьби по дереву. Був активним учасником художньої самодіяльності у школі та коледжі: мав гарні артистичні дані, почуття гумору.

    Людмимла Менюк від початку військових дій на сході України одна із перших розпочала активну волонтерську діяльність..А після похорону сина вона стала мамою для усіх хлопців, які на полі бою відстоюють цілісність країни. Не одному врятувала життя — комусь надала екстрену медичну допомогу, інших, ризикуючи власним життям, вивозила з гарячих точок. Людмила Анатоліївна доїжджає до найвіддаленіших блокпостів, де вже за кілька метрів ворожі сили. У даний час вона також знаходиться на передовій.

     

    Любов до техніки, до чоловічого ремесла взяв від батька, Петра Степановича. Будь-який інструмент «слухався» його. Міг і ручку до дверей прикріпити, і відремонтувати сантехніку, й облаштувати нову квартиру. Знався добре хлопець на автомобілях. Вправно водив авто.

       А ще  Стас мріяв навчитися літати. Закінчив спеціальні курси, отримав сертифікат. Після першого польоту на легкому літаку здивовано повідомив матері: «Люди з висоти такі ма-аленькі-і». Вона йому тоді у відповідь сказала, що велич людини залежить від стану душі, від її сутності.

    Одноліток Станіслава Юрій Дзис так каже про свого товариша:

    - Якби всі були такі, як він, то був би справді Рай на Землі…

    Саме на таких патріотах, вірних синах Вітчизни, тримається наша Україна.

     

     Хто такий Стас Менюк у нашій школі знають усі. Старшокласники пишаються тим, що особисто були з ним знайомі. А учні початкової школи впевнено відповідають: « Ви не знаєте? Це ж наш герой!» Саме до ювілею Станіслава у школі проведено ряд виховних заходів.

    Тиждень розпочала тематична радіолінійка «Ми пам’ятаємо».   Ї продовженням стали виховні години: «Він помер, щоб ми жили», «Герої не вмирають», «Життя мов спалах» та інші.  

     

    Стас активно займався арм-реслінгом. Був членом Вінницького клубу «Спартак». Приймаючи цю естафету, з ініціативи учнівського врядування у школі був організований турнір з арм-реслінгу пам'яті С.Менюка.


      Учень 11-Б класу Мусієнко Віталій присвятив нашому герою вірш «Тобі було б сьогодні 25». Він прозвучав зі сцени Будинку школярів на районному конкурсі читців, який за збігом обставин відбувся саме 9 лютого, у день народження Станіслава Менюка.

     

    Стаса Менюка немає вже поряд із нами. Та ми віримо, що з небесної блакиті він бачить нас і чує кожне наше слово. Ми віримо, що його душа ще не раз буде повертатися в рідну школу, у стінах якої він провів найкращі роки свого щасливого дитинства.Війна жорстоко відібрала в нього життя, але світлої пам’яті про героя ніхто і ніколи не зможе відібрати.Нехай ім'я Станіслава Менюка залишиться в людській пам'яті як ім'я ГЕРОЯ!

     



    15.02.2016 | Aдмін

    Вернутись назад